A A A K K K
для людей із порушенням зору
Висоцька громада
Рівненська область, Сарненський район

Вербівка

Село Вербівка (до 1963 року - Річиця) розташоване в 9 кілометрах від Висоцька. Іноді називалася Річицею – Василівкою.

          Корінні жителі належать до давньоруських православних дворян, і приписані нині до дворян, міщан, і селян. Так  пише про Річицю М.І. Теодорович в Історико – статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії в 1889 році.  В письмових джерелах село вперше згадується у 1646 році, а саме 01 лютого 1646 року у Висоцькому замку по смерті останнього з князів Соломерецьких  по чоловічій лінії  та його матері Регіни Гощанської Соломерецької відбувся поділ спадкових добр між чотирма сестрами. І так Анні Євграції з князів  Соломерецьких, яка була замужем за Генріхом Кашовським дісталися: місто і замок Висоцьк і село цієї назви, … село Річиця…

        Селянам - кріпакам  тоді жилося дуже важко через панське гноблення. Так 31 грудня 1649 року війт села Річиця Якуб Мілашевич разом з війтами та міщанами міста Висоцька і підданими сіл Удрицьк , маєтку Тумень … подавали скаргу копному суду Пінська на орендарів Висоцької волості Романа і Степана Стрілецьких за непомірні побори, викупи грошові, грабунки худоби, коней, речей, товарів, заборону продажу товарів іншим купцям, за нелюдські побої, ув’язнення у Висоцькому замку і навіть убивства підданих.  

         У 1877 році жителі села приймали участь у будівництві сучасної православної Свято – Успенської церкви у Висоцьку з двома вівтарями. До речі другий був названий в честь Архистратига Божого Архангела Михаїла покровителя села Річиця. Саме для жителів села Річиці, один раз в році, в день його пам’яті Архистратига Михаїла, 21 листопада, звершувалася Божественна Літургія біля цього  вівтаря.

        28 травня 1910 року в селі відбувся селянський бунт. Селяни - чиншовики стали на захист своєї землі через не вірне розмежування земель, на яку претендував місцевий поміщик Ісаков. У придушенні його приймало участь біля 150 чоловік поліції  та була застосована вогнепальна зброя. Під час бунту було вбито землеміра Макаревського та поранено одного стражника, вбито одного селянина та біля 20 поранено, а 61чоловіка заарештовано та притягнуто до судової відповідальності.

       У Першій світовій війні приймали участь: Карпінський Петро, поранений 28.08.1914 року; Карпінський Степан Петрович, поранений 11.01.1915 року; Карпінський Павло, поранений 23.10.1914 року; Козубовський Ілля Лук’янович, потрапив в полон 01.11.1915 року; Козубовський Лук’ян Андрійович, поранений 09.06.1915 року та інші.

       У 1918 році в селі було проголошено владу Рад. У 1920 році, з приходом Червоної Армії, в селі діяв Річицький сільський революційний комітет в складі голови Конюського Василя, товариша (заступника) Богатька Василя та секретаря Карпінського Максима. В селі тоді було 142 особистих господарства, в яких проживало 807 жителів. Кількість земель, якими вони могли розпоряджатися були такими: садибні землі  - 4 десятини, вигони - 12 десятин, орна земля - 70 десятин, сіножатей – 65 десятин, боліт – 2 десятини, річки та дороги – 1.5 десятини.  В жовтні 1920 року вони розпочали розподіл панських земель. Повністю виконати це рішення їм не вдалося, бо вже у 1921 році село опинилося у складі Польської держави, Висоцької гміни Столінського повіту Поліського воєводства з центром у Пінську.

        Під час польської окупації з 1926 в селі діяли підпільні осередки КПЗБ та КСМЗБ. Членами осередку були Бруцький Назар Федорович, Карпінський Корній, Різанович Пилип Артемович інші. У 1935 році селі, на кошти селян, була побудована початкова школа на 4 класні кімнати.   У двох класах вчилися діти, а дві -  займали вчителі. Навчання там велося лише польською мовою.  У 1934 року в селі діє Річицький підпільний підрайком КСМЗБ, якому підпорядковувалося п’ять осередків в навколишніх селах. 11 листопада 1935 року молодь села Річиця відмовилася співати  польський держваний гімн. 

        01 січня 1940 року село було включене до Висоцького району Ровенської області УРСР та утворено Річицьку сільську раду.

        В липні 1941 року село було окуповане німецькими окупантами. У серпні 1942 року жителів села – євреїв було насильно вивезено до Висоцька в єврейське гетто і 9 вересня їх було розстріляно разом з більш як 1864 – ма євреями Висоцька. Були насильно вивезені на каторжні роботи до Німеччини: Бруцька Агрипина Степанівна, Бруцький Іван Дем’янович, Бруцька Любов Іванівна, Бруцька Марія Корніївна, Козубовський Михайло Ійович, Козубовська Тетяна Терентіївна, Козубовська Феодосія Терентіївна (загинула), Козубовська Хилина Яківна, Різанович Ярина, Твардовський Макар Прокопович, і шістьох розстріляли за втечу.

 З початком війни жителі села піднялися на боротьбу з ворогом. Вже влітку 1942 році в лісах поблизу села стали формуватися партизанські загони.  П’ятеро місцевих жителів воювали в складі партизанського загону М. Й. Мисюри і зокрема Твардовська Софія Гнатівна. Цей загін пізніше влився в   партизанське з’єднання під командуванням Сабурова та інші. Воювали з німецько-фашистськими загарбниками понад 100 жителів села. Загинули на фронтах та пропали безвісти 53 чоловіки. За допомогу партизанам фашисти спалили майже все село. Цілими залишилося лише 29 хат.

       Учасниками формувань УПА стали понад 70 жителів села. Від рук ОУН-УПА загинуло 50 жителів села і серед них: голова Річицької сільради Конюський Сергій Іванович, зарубаний 24.091946 року; Карпінський Корній Григорович, член КПЗБ, закатований у 1942 році разом з донькою- немовлям;  у 1943 році Горбачевський Олексій Денисович, 1890 р.н. і родина – мати Ганна Степанівна 1873 р.н., дружина Уляна Микитівна 1900 р.н., син Микола, 1926 р.н., дочка Василина 1932 р.н., дочка Тетяна 1941 р.н.  та інші (додаток )

 Учасниками цих формувань були: Бруцький Адам Степанович, «Кропива», 1921р.н., підрайонний провідник, референт СБ, загинув 28.09.1948 року біля села; Бруцький Адам Іванович, «Бруква», загинув 23.08.1948 року; Бруцький Іван Іванович, «Калина»; Козубовський Василь Андрійович, «Кухар», «Сльоза», 1922р.н., загинув 28.09.1947 року; Конюський Пилип Васильович, «Гілячка», «Калина», 1922р.н., загинув 28.09.1947року; Різанович Іван Дмитрович, «Гудок», «Крикун», 1923р.н., до 1943 року в формуваннях  Бульби (Боровця), з лютого 1943 року в сотні УПА «Коробки», «Крука», пізніше референт СБ Висоцького районного проводу ОУН. Загинув 14.01.1944 року біля села; Твардовський Григорій Кирилович, «Губерський», вбитий 17.01.1947 року; Твардовський Роман Кирилович, «Ліквід» та інші.

      Після звільнення села від фашистів у 1944 році розпочалоля, хоч і повільно, налагоджуватися мирне життя. Через те, що німецькими загарбниками школа була частково спалена, навчання проводилося в хаті Позняк Дарії Прокопівни одним вчителем, Різанович Галиною Яківною. Лише у 1947 року було відремонтовано школу і начальний процес продовжили вже в школі. Першим директором школи був Дячок Василь Архипович.

      Відкрили свої двері бібліотека, клуб, магазин з продажу змішаних товарів.  У 1949 році в селі було розпочато усуспільнення особистих господарств місцевих жителів. Господарство назвали «Путь Ленина» («Шлях Леніна»). Перехід до колективної праці проходив не просто. Лише у 1952 році було повністю завершено колективізацію в селі. Першим головою правління був Козубовський Іов Дем’янович 1895р.н.  Було об’єднано 14 волів та 50 коней, інвентар та орну землю. У користуванні селян залишилося лише по 0,25- 0,35 га та корови. Селяни сіяли в себе переважно жито, просо, льон, картоплю.     Незважаючи на великі труднощі, річицька артіль була однією з передових у Висоцькому районі. За високі врожаї льону – довгунця голова колгоспу Резанович Петро Дмитрович та ланкова колгоспу Позняк Дарія Прокопівна були учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР в Москві і відзначені дипломами та нагороджені медалями.

      У 1953 році відбувся перший випуск учнів з семирічною освітою. В 1960 році господарство об’єдналося. і в селі діє рільнича бригада висоцького колгоспу та вирощує зернові, технічні культури та розвиває тваринництво. У виробництві задіяні 350 колгоспників. Успішно працює поблизу села торфодільниця «Морочно» Чемернянського торфопідприємства, яка займається видобувнням торфу-дрібняку та паливного кускового торфу.

      У 1972 році проживає 837 жителів. В селі діє восьмирічна школа, в якій навчається 220 учнів та працює 12 вчителів. У 1976 році пожежею було знищено стару польську школу. Цього ж року було збудовано нове приміщення на 8 класних кімнат 220 учнівських місць. Будівництво приміщення нової восьмирічної школи проводилося під керівництвом директора Різанович Галини (Ганни) Яківни.

       У 1980 році внаслідок адміністративної реформи у Дубровицькому районі Вербівська сільська Рада народних депутатів була ліквідована, а село віднесене до Висоцької сільради.

      У 1984 році будівельною бригадою висоцького колгоспу було збудовано приміщення сільського клубу на 150 місць.

В селі є 225 приватних господарств і проживає 648 жителів

      У 1986 році завершено будівництво брукованої шосейної дороги до села, та  забруковано головну вулицю, Старорічицьку, з влаштуванням трьох автобусних зупинок.

      У 1989 році було придбано одежу для сільського клубу.

      У 1991 році було збудовано двохповерховий житловий 4-х квартирний  будинок для вчителів.

      21 листопада 1996 році в селі відбувся чин освячення Свято – Михайлівської православної церкви, яке звершив митрофорний протоієрей отець Миколай (Зозуль Микола Никифорович) у співслужінні з іншими чесними отцями Української православної церкви Дубровицького благочиння. Кошти на будівництво були виділені Висоцькою сільрадою (голова Яцута Г.В.). Ікони та інші речі для треб були придбані на пожертви місцевих жителів.  Частину ікон писав висоцький художник-аматор Махно Віктор Васильович. Ікону Почаївської Богоматері допоміг придбати настоятель селецької ПЦ протоієрей, благочинний Дубровицького благочиння отець….

     1 липня 2011 року в селі відкрив двері перший дошкільний заклад «Теремок». Школа і садок були об’єднані у Вербіський навчально - виховний комплекс: Загальноосвітня школа 1-11 ступеня, дошкільний навчальний заклад «Теремок». Тут виховується 60 дітей та 10 малюків – дошкільнят.

      Всі жителі села споконвіку славилися своєю працелюбністю та згуртованістю і все ж серед них завжди були ті, що прославляли село. Ось вони:

          Богатько Анастасія Степанівна – народила і виховала 5 дітей. Нагороджена медаллю «Медаль материнства» ІІ ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 23.02.1971 року);

         Богатько Ірина Василівна – жителька села Вербівка. Народила і виховала 8 дітей. Нагороджена орденами: «Материнська Слава» 111ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01.05.1970 року), «Материнська Слава» 11ст. (Указ Презилії Верховної Ради СРСР від 27.09.1973 року); 

      Бруцька Марія Іванівна – жителька села Вербівка. Народила і виховала 7 дітей. Нагороджена орденом «Материнська Слава» 111ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11.09.1970 року);

         Бруцький Володимир Федорович (03.01.1955р.н.) -  житель села Вербівка. Поет, байкар. Автор багатьох поетичних творів на українську  патріотичну тематику. Друкався в Альманасі літературних митців Висоцької сільської ради «На крилах слова» (2005р). 

         Бруцький Микола Адамович (10.05.1933 –18.11.2006 рр) - тракторист –машиніст Висоцького лісництва Висоцького лісгоспзагу. Заслужений працівник промисловості Української РСР (29.06.1991р). Нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1988р). Нагороджений знаками: «Уданик Х п'ятирічки» (Постанова колегії Держлісгоспу СРСР та ЦК профспілки робітників лісбумдеревпрому СРСР 1981року), Ударник Х1 п'ятирічки (Постанова колегії Мінлісгоспу УРСР і рескому проспілки робітників лісбумдеревпрому УРСР 1986 року). Один з перших шоферів вербівського колгоспу(1956). Учасник освоєння цілинних земель Казахстану (1964). Удостоєний звань: «Кращий за професією (1982), «Майстер Золоті руки» (1986);

         Горбачевська Галина Борисівна (02.12.1938р.н) – Народила і виховала 8 дітей. Нагороджена орденом «Материнська Слава» 11 ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від19.12.1977 року).

       Горбачевська Галина Олексіївна - народила і виховала  п’ятеро дітей. Нагороджена медаллю « Медаль материнства» 1І ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 29.09.1982 року).

        Горбачевська Людмила Петрівна (20.10.1948р.н.) – народила і виховала 6 дітей. Нагороджена медаллю «Медаль материнства» І ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від10.03.1986 року);

       Карпінська Надія Корніївна – народила і виховала 9 дітей. Нагороджена орденом «Материнська Слава» 1 ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14.01.1967року);

       Карпінська Ніна Степанівна (24.01.1938р.н.) -  народила і виховала 6 дітей. Нагороджена медаллю «Медаль материнства» І ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18.10.1968 року);

        Козубовська Агафія Борисівна – народила і виховала 10 дітей. Нагороджена орденами: «Материнська Слава» 111ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.1971 року), удостоєна звання «Мати – Героїня» (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 05.01.1978 року);

       Козубовська Євдокія Ісаківна – народила і виховала 7 дітей. Нагороджена орденом «Материнська Слава» 111 ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 29.05.1947 року);

        Козубовська Наталія Прокопівна (09.09.1941р.н.) – народила і виховала 8 дітей. Нагороджена орденами: «Материнська Слава» 111ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 07.03.1973 року), «Материнська Слава» 11ст. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19.12.1977 року);

       Козубовський Євген Васильович (12.03.1956р.н.) -  тракторист висоцького колгоспу. За успіхи у праці нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (Указ Верховної Ради СРСР від 07.07.1986 року);

        Конюська Людмила Миколаївна (13.06.1950р.н.) – народила і виховала 5 дітей. Нагороджена медаллю «Медаль материнства» ІІ ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.1977 року);

       Розанович Анатолій Миколайович (12.09.1961р.н.) – письменник, керівник районного літературно – мистецького об'єднання «Журавлина». Автор книги «І все - таки любов» (2004р). Його твори представлені також у альманасі літературних митців Висоцької сільської ради «На крилах слова» (2005р). Постійно друкується у періодичній пресі;

       Твардовська Єфросинія Федорівна (11.06.1931р.н.) -  народила і виховала 7 дітей. Нагороджена  орденом «Материнська Слава» ІІІ ступеня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 02.07.1975 року);

       Твардовська Софія Гнатівна  (1925- – активна учасниця партизанського руху на Рівненщині. Нагороджена  орденом Велика Вітчизняна війна ІІІ стіпеня (Указ Президії верховної Ради СРСР від 1985 року) та медаллю «За бойові заслуги» (Указ Президії Верзовної Ради СРСР від 28.07.1975 року).

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь