Висоцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

18 квітня - Міжнародний день пам'яток і визначних місць

Братське кладовище

 

        Це місце перепоховання воїнів Червоної Армії, партизанів та борців з німецько-фашистськими загарбниками, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Народна назва даного меморіалу «Братська могила».    

        Створене Братське кладовище було у 1947 році у містечку Висоцьк Висоцького району Ровенської області.

Причиною його створення було непоодинокі випадки глумління над могилами на військових кладовищах у Висоцькому районі.  Райвиконком своїм рішенням створив спеціальну комісію по перенесенню праху загиблих воїнів у Висоцьк.

          Перепоховання відбулося весною. Відомо, що головою комісії і керівником робіт по селу Удрицьк була голова жіночої ради Висоцького району Скрипник Ганна Єгорівна. Крім цього села останки воїнів були перевезені ще з таких сіл: Бутово, Бродець, Тумень, Людинь, Рудня, Золоте, Милячі, Хилін, Озерськ, Озери, Лісове та інших сіл, де військові захоронення були розташовані по різних місцях. Так у селі Бутово кладовище було розташоване в лісі, неподалік села. У селі Бродець могили солдат були розташовані поряд з кладовищем. У селі Милячі військові захоронення були розміщені на кладовищі і їх було більше, тому що у цьому селі знаходився військовий госпіталь. У Висоцьку солдатське кладовище було розміщено у самому центрі містечка, де на даний час споруджено Пам´ятний хрест до 1000-літнього ювілею Висоцька.

          Під час перепоховання Братське кладовище створили на території Давньоруського городища ІХ-ХІІІ ст.. Нинішня адреса меморіалу: с. Висоцьк, вул. Генерала Малька, 15а. Загальна його площа – 0,3 га.

          На Братському кладовищі покоїться прах 639 воїнів Червоної Армії, партизанів і борців з фашистськими загарбниками. Така велика кількість загиблих воїнів та партизанів трапилася через те, що у Висоцькому районі фронт стояв з січня по липень 1944-го року. І увесь цей час тут проходили жорстокі бойові дії.

          В боях на території Висоцького району були задіяні військові загони 446, 447, 448-го стрілецьких полків 397-ї Сарненської ордена Кутузова Червоно-прапорної стрілецької дивізії; 1321, 1323, 1326-го стрілецьких полків 414-ої стрілецької дивізії; 29, 32-го стрілецьких полків та 317-го медсанбату 212-ої стрілецької дивізії; 236, 379, 665, 669-го стрілецьких полків та інших військових формувань.

          Серед загиблих воїнів – уродженці Білорусії, Вірменії, Киргизії, Мордовії, Азербайджану, Казахстану, Туркестану, Узбекистану, Татарстану, Чувашії, Краснодарського, Ставропольського, Хабаровського, Приморського, Алтайського країв, більше 30-ти областей Російської Федерації та 15-ти областей України.

          У 1965-му році в результаті благоустрою та капітального ремонту, що проходив під керівництвом чинного голови сільради Сидорчука Гаврила Никифоровича, в центрі кладовища на півтораметровому постаменті був встановлений бетонний монумент солдата з автоматом, що схилився в поклоні. Також на меморіалі були встановлені гранітні плити з прізвищами загиблих, а його територію – огороджено цегляною огорожею.

          Вдруге роботи по реконструкції меморіалу проводилися у 1986-му році.  В ході робіт було замінено цегляну огорожу на металічну та покладено тротуарну плитку в середині меморіалу. А від центру села до цього пам´ятного місця було закладено алею. Ці роботи були виконані на кошти Висоцької сільської ради (сільський голова Яцута Григорій Васильович).

  Втретє реконструкцію меморіалу було проведено у 2017 році Опанасиком Миколою Івановичем, працівником Висоцької сільської ради.

Вшанування пам´яті загиблих воїнів, що боролися з німецько-фашистськими загарбниками, звільняючи район, у Висоцьку стало традицією.

Кожного 9-го Травня на сільській площі збирається мало не вся громада: від старого – до малого. Урочистою ходою, з квітами та вінками, на чолі з учасниками війни всі ідуть на Братське кладовище.

Тут проводиться урочисто-траурний мітинг та правиться заупокійна Літургія по загиблих з обов´язковим поминанням імен похованих на сільському меморіалі.


Майже щороку у цей день до нашого села приїжджають родичі загиблих солдат, щоб прийняти участь в урочистостях.

 

Пам´ятний знак землякам,

які загинули у роки Другої світової війни

 

        Височани, як і мільйони українців, приймали участь у визвольній боротьбі проти фашистських загарбників уже з перших місяців Другої світової війни.Військовим комісаріатом Висоцького р-ну відразу ж була розпочата суцільна мобілізація чоловіків 1896–1927 років народження.    

        До часу німецької окупації Висоцька 07 липня 1941 року всього було призвано більш як 40 воїнів. Серед них: Корчук Михайло Самуїлович 1907 р. н., Малько Сава Артемович, Пирка Костянтин Федорович 1918 р. н., Черкас Степан Денисович 1919 р. н. та інші.    Їх було направлено до м. Коростень Житомирської області. При посадці у військові ешелони німецька авіація накрила їх шаленим бомбардуванням. Більшість вагонів все ж  вціліли і від’їхали у сторону Києва. По приїзду у місця формування бойових частин діючої Червоної Армії  височани  відразу пішли у бій з ворогом.

        Чергова мобілізація вже проходила відразу з 10 січня 1944 року, коли Висоцьк був звільнений від загарбників, через  польовий призивний пункт  Рокитнівського райвіськомату у селі Залужжя. Мобілізовані групами пішки йшли до селища Рокитне Рокитнівського району і там зараховувалися у діючу армію та направлялися в учбові табори для навчання та персональних перевірок до фронтових частин Червоної Армії, або направлялися на військові промислові підприємства Уралу і Сибіру для роботи. Мобілізація була не одноразовою, а проводилася щоденно, аж до завершення війни у 1945 році, вже Висоцьким райвіськоматом.

        Крім того, боролися з ворогом жителі Висоцька і в партизанських загонах, які діяли в тилу у ворога в наших краях у складі двох Рівненських партизанських з’єднань: у з’єднанні Сабурова, а також у партизанській бригаді Каплуна, що діяла у Хочинських лісах  поблизу Висоцька.

   

      Всього воювало 214 чоловіків.

      У боях з ворогом загинуло смертю хоробрих та пропало безвісти  86 височан.

 

        На знак щирої подяки та вічної пам’яті сільська громада у 1965 році  вирішила спорудити пам’ятний знак у селі Висоцьк землякам, які загинули у роки Другої світової війні. Доручено було це зробити ветерану війни Елькону Л. А та майстру-будівельнику Полюховичу Сисою. Елькон Л. А. спроектував, а Полюхович С. О. збудував цей знак.

        Розмістили його у скверику поряд з будинком сільради, на розі  вулиці Богдана Хмельницького та вулиці Наливайка.

        Знак являє собою усічену чотирикутну піраміду. Вінчає її об’ємна п’ятикутна зірка з металу. На фасадній стороні знаку викарбувані слова посвяти такого змісту « Височанам – бійцям Радянської Армії і партизанам, що полягли в боротьбі з фашистськими загарбниками. Від земляків». На інших трьох сторонах викарбувані в штукатурці прізвища та ініціали загиблих. Пам’ятний знак обсаджений по периметру живоплотом з самшиту.

 

      Пам’ятний знак є пам’яткою історичної культурної спадщини і охороняється державою. Його охоронний № 879. Відкритий він у 1966 році. Взятий на облік рішенням №102 від 17.02.1970 року. Паспорт і облікова картка зберігається у відділі культури та туризму Дубровицької райдержадміністрації.

 

Пам’ятник Єврейське кладовище

 

          Здавна у селі Висоцьк проживала значна кількість єврейського населення. Перша писемна згадка про них датується 1774 роком.

         Євреї відігравали значну роль в економічному житті містечка (Висоцьк до 1959 року мав статус містечка), посідали важливе місце в галузі культури і освіти. У всі часи вони жили в мирі і злагоді з місцевим населенням. За період існування поселення тут не було ніяких міжнаціональних протиріч. З плином часу кількість єврейського населення значно зростала. Згідно з даними перепису населення в 1939 році у Висоцьку проживало 893 євреї.

          Початок Другої світової війни став чорною датою в історії євреїв: в життя почали втілювати заходи з «остаточного вирішення єврейського питання». Ця трагедія не оминула і єврейське населення Висоцька.

В липні 1942 року було збудовано гетто в межах єврейського містечка. Сюди ж було зігнано і єврейські сім’ї із сусідніх сіл. Розпочалася підготовка до знищення мешканців табору.

          За свідченням колишнього коменданта Висоцького району Сидорчука Івана, приблизно 25 серпня 1942 року працівник СД Еттель дав наказ взяти з табору (гетто) 15 чоловік для підготовки ями, яка розташовувалась на південній околиці містечка на березі річки Горинь. Еттель сам визначив її розміри: 30 метрів завдовжки, 5 метрів завширшки і 3 метри глибиною. Біля входу в яму були вириті сходинки.

Від місцевого населення надходили чутки, що за містечком вже копають яму для страти. Єврейська рада неодноразово намагалася дізнатися правду. Та поліція завіряла, що там готують військові траншеї і нічого більше. У кожного єврея був приготовлений вузлик із продуктами і одягом, необхідними для втечі. Всі усвідомлювали, що смерть близько, але все ж сподівалися на диво…

          У вівторок 8 вересня 1942 року, за день до страти, у Висоцьк була доставлена німецька техніка, гармати. Командували цим всім лише шість німців. Всі інші - українська поліція з навколишніх сіл, кількість якої була набагато збільшена. Загальна напруга зростала. Увечері 8 вересня юденрат не отримала, як завжди, заявок на роботу. У гетто запанував страх. Багато єврейських сімей пропонували втікати. Та кожного, хто намагався залишити його межі в ту ніч, чатувала нагла смерть. Табір був оточений посиленою озброєною охороною, яка напоготові чекала нову мішень. Тоді зустріла свою смерть на порозі власного будинку Хана Лопата та багато її побратимів.

«Вранці ми прокинулися від пострілів», - так згадує вересневий ранок один із мешканців гетто, - «Територія табору була під прицілом озброєних поліцаїв, які стояли на відстані близько двадцяти метрів один від одного і пильнували, щоб ніхто крадькома не вибрався крізь колючий дріт».

          9 вересня 1942 року (тобто в день страти) німецькі поліцаї посилили охорону табору, з самого ранку почали виганяти всіх мешканців гетто, обшукуючи кожен будинок, на площу містечка. Було зібрано близько 2 тис. чоловік. Всіх присутніх поставили на коліна і провели ретельний обшук. Тих, що пройшли обшук, квапливо переганяли в інший стрій. Хто не встигав швидко зібратися, німці вбивали на місці ударами прикладів чи пострілами з автомата. Так було страчено 25 - 30 чоловік. Наприклад, у такий спосіб загинула сім’я Винника Йоселя, що складалася з трьох чоловік.

Після завершення обшуку всіх, хто знаходився на площі, незалежно від статі і віку вишикували в колону по 4 чоловіки. Потім розділили людей на три колони. Під посиленою поліцейською охороною першу колону в’язнів, близько 500 осіб, погнали вулицею Підвисоцькою (сучасна назва) на розстріл. На південній околиці містечка над Горинню заздалегідь була викопана глибока яма для страти і захоронення приречених. Місце розстрілу теж охоронялося німцями. Не доходячи до ями метрів 30-40, варта з незворушною педантичністю заставляла всіх жертв роздягатися перед смертю. Весь одяг сортували по купках - чоловічий, жіночий, дитячий. Німці добре знали, що оголена людина зразу втрачає силу супротиву, перестає боротися проти долі, разом з одягом позбавляється сили життєвого інстинкту. Людина стає пасивною і безпорадною.

        І ось тут почалися страшні сцени. Велике передчуття людям підказувало, що вони востаннє бачать одне одного, що вже ступили на поріг смерті. Поцілунки, благословення, сльози, в котрі вони вкладали весь свій біль і відчай. Зчинився галас. Присутні почали розбігатися в напрямку річки Горинь. Автомати повели свою криваву розмову. Втікачі були зупинені: хто гарячою кулею, а основна маса волею страху. Розстріли проходили наступним чином. По 5 чоловік заводили в яму, клали на землю, а потім пострілом з автомата в потиличну частину черепа розстрілювали. Наступні 5 осіб стояли на сходинках в яму, а інші 5 - чекали зверху біля неї.

Вбивства проводили два німці,  що стояли  в ямі.  Вони були п’яні,  в білій формі із закачаними рукавами.

Деякі сім’ї хотіли, щоб їх розстріляли разом. Вони бралися за руки й так підходили до ями. Коли ж їх було більше 5-ти чоловік у партії, німці силою примушували їх роз’єднуватися. Якщо хтось із тих, кого розстрілювали, не хотів лишатися в іншу партію, німці забивали їх до смерті прикладами, наносячи удари в лобову частину голови. Чимало людей від цих ударів просто втрачали свідомість. Тоді німці їх розстрілювали біля ями і примушували родичів кинути тіла вниз. Підлітків і немовлят вбивали на краю ями, а матерів заставляли кидати їх у могилу. Наприклад, Шустер Геня, у якої на руках була дитина, від удару прикладом  втратила свідомість і випустила немовля. Один із поліцаїв швидко розквитався з ним прикладом автомата і примусив матір вкинути його у яму.

          Другу групу вели цим же маршрутом. Проте люди вже знали, що йдуть на страту, і почали розбігатися. Багатьох розстріляли. Їх тіла позвозили до місця поховання. Третю колону повели по вул. Містечковій через Борок, щоб не можна  було врятуватись нещасним мученикам від смерті.

          Щодо кількості страчених в урочищі «Борок», то зустрічаються неоднозначні цифри. А.Круглов називає - 700 осіб; «Российская еврейская энциклопедия» - вказує, що «1400 євреїв були розстріляні». Хоча, ми вважаємо, що вірнішим слід вважати число 1864 чоловіки, яке зустрічається в більшій кількості джерел, зокрема: працях «Висоцьк: із глибини віків до сьогодення», «Голокост на Рівненщині»; таку ж цифру наведено і в заключенні «Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх спільників» По закінченні кривавої розправи яму засипали землею, щоб прикрити тіла. Старожили Висоцька розповідають, що ще протягом декількох днів бігла струмками кров та де-не-де ворушилася земля на місці розстрілу.

Пам’ятник на місці розстрілу євреїв 9 вересня 1942 року. Розташований у с.Висоцьк Дубровицького району Рівненської області

(урочище «Борок»).

 

Пам´ятник парашутистам

         

        За своє більш як чотириста літнє існування Хилін змінився до невпізнання, та все ще береже багато історичних подій…  В тому числі і трагічних, які там відбувалися в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.

       

        Тут привертає на себе увагу частих туристів невеликий пам´ятник. Він знаходиться у східній частині Хилінських гір, біля урочища Рибалки, над самою Гориньською заплавою.

        Пам´ятник був споруджений у 1965-му році з нагоди 20-річчя Перемоги, на честь першого партизанського десанту, який був скинутий у жнива 1942-го р.

        Група складалася із семи осіб кадрових військових, які приземлились біля села Хочин і прямували через Горинь. Про їх присутність місцева жителька повідомила у Висоцьку німецьку районну управу, керовану височанином, колишнім священиком церкви с. Удрицьк. В результаті чого була викликана каральна експедиція зі Століна (Білорусія) для ліквідації групи партизанських десантників. В той же день, під вечір, відбувся жорстокий бій на місці стоянки десанту. Оточені напівкільцем бійці вели оборону аж до останнього набою. В цьому бою загинуло шість воїнів, а двоє тяжко поранених були захоплені в полон. Їх везли на машинах разом з награбованою худобою, завезли у Столін, де стратили. Імена їх невідомі. Проте, за переказами, в цьому партизанському десанті були місцеві жителі, зокрема чоловік, що мав прізвище Вабіщевич, мешканець села Тумень.

        Десантники, що загинули, були поховані на місці, де проходив бій.

  

        У 1947-му році, коли у Висоцькому районі було перепоховання воїнів Червоної Армії, прах загиблих було перенесено на Братське кладовище у селі Висоцьк.

 

        Пам´ятник парашутистам являє собою чотиригранну півтораметрову піраміду, яка виготовлена з горянської червоної цегли. Пофарбований він у білий колір та обкладений  бетонним бордюром.

Спорудженням пам´ятника керував Сидорчук Гаврило Никифорович.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



« повернутися до списку новин