Висоцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

ЕКОЛОГІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНА–НАТО

Загальновідомо, що НАТО є воєнно-політичною організацією. Проте нині діяльність Організації Північноатлантичного Договору охоплює вже не тільки воєнно-політичні аспекти. Здійснюється широкомасштабна співпраця з країнами-партнерами для забезпечення миру й безпеки в усій євроатлантичній зоні. Поняття “безпека” традиційно визначалось як індивідуальна або колективна захищеність, що досягається шляхом захисту територіальної цілісності, політичного суверенітету й національних інтересів. Останнім часом сутність терміна “безпека” зазнала змін – науковці дійшли висновку, що чинники навколишнього середовища, природні катастрофи й надзвичайні ситуації здійснюють значний, а подекуди й вирішальний вплив на масштаби воєнних конфліктів і політичну стабільність в окремих регіонах. Співробітництво у сфері екології й подолання наслідків природних і техногенних катастроф набули в НАТО нового значення.

Стратегічна концепція Альянсу ґрунтується, зокрема, на широкому підході до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, приділяючи їм не меншу увагу, ніж оборонному виміру. Безпека ґрунтується також на ефективних відносинах партнерства з країнами-нечленами НАТО на основі співпраці й діалогу. Партнерство і співробітництво з іншими країнами, співпраця з регіональними та міжнародними організаціями, такими, як ООН, а також стратегічне партнерство, яке розвивається між НАТО і Європейським Союзом, – усе це допомагає створити відносини, що взаємно доповнюються і підсилюються, а також ефективніше запобігати конфліктам і долати кризи.

Серед нагальних питань екологічної безпеки країн Альянсу вчені виділяють такі з них: вплив військової діяльності на довкілля, регіональні дослідження, зокрема, з питань транскордонної діяльності; запобігання конфліктам, які виникають на ґрунті дефіциту ресурсів; нові ризики для довкілля й суспільства, які несуть загрозу економічної або політичної нестабільності, і нетрадиційні загрози безпеці (безпека мережі харчування, стратегія відповіді на ризики та безпека водних шляхів, портів і гаваней).

В екологічному співробітництві між Україною й НАТО можна виділити декілька напрямів:

–        подолання наслідків Чорнобильської аварії;

–        урегулювання наслідків надзвичайних ситуацій;

–        утилізацію небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива.

Водночас екологічний аспект міжнародної співпраці є дослідженим недостатньо й потребує ретельного вивчення й аналізу. Дослідження свідчать, що все більше науковців звертають свою увагу й обґрунтовують необхідність здійснення масштабної екологічної співпраці між Україною й НАТО. Проте вони здебільшого опосередковано торкаються цього аспекту під час вивчення ролі України в програмах партнерства з НАТО (Томашевич О.) та розвитку відносин особливого партнерства Україна-НАТО (Біла К.). Також у сфері наукових досліджень екологічного співробітництва Україна-НАТО слід виділити науково-аналітичні статті Гайдукова Л.Ф. і навчальні посібники “Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства”(Перепелиця Г.М.), “НАТО в сучасних євроатлантичних відносинах” (Полторацький О.С.) й “Україна та міжнародні організації” (Голуб Н.В., Клімкін П.А.).

Україна вже 14 років співпрацює з НАТО і є учасником майже всіх її програм і всіх миротворчих операцій. Проте гуманітарний аспект співробітництва, який перевершує військовий за кількістю напрямів (за різними класифікаціями, їх налічують до 10)  й досі залишається поза увагою, а разом з ним – екологічна сфера. Вона все ще залишається малодослідженим аспектом  і маловідомою сферою для громадян України, триваючи понад десятиліття й маючи багато позитивних результатів. Важливим напрямком з огляду на це залишається планомірна та цілеспрямована інформаційно-роз’яснювальна робота з широкого кола питань співробітництва України з НАТО.

Чорнобильська катастрофа засвідчила, що масштабні ядерні аварії призводять до глобальних наслідків і впливають на життєво важливі інтереси багатьох країн. Ресурси, необхідні для подолання наслідків техногенних катастроф такого масштабу, виходять далеко за межі економічних і технологічних можливостей окремої країни й потребують об’єднаних зусиль світової спільноти.

У 1997 р. було укладено основоположний документ між Україною й Організацією Північноатлантичного договору – Хартію Україна–НАТО. Серед найпріоритетніших сфер консультацій і співробітництва було визначено цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, аспекти безпеки у сфері довкілля та ядерну безпеку. Також  1997 року було укладено Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру й готовності до катастроф. У ньому, зокрема, стверджується намір проводити дослідження, націлені на поглиблення, завдяки міжнародному співробітництву, загальних можливостей реагування на ядерні аварії. Спільні заходи в межах Меморандуму основані на всебічному й систематичному аналізі Чорнобильської катастрофи та здійснюються в співробітництві з відповідними технічними комітетами НАТО, підпорядкованими Головному комітету з планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру, передусім Комітетом з цивільного захисту, Спільним медичним комітетом, Комітетом з планування продуктів харчування та сільського господарства й Комітетом з планування цивільної авіації.

Уперше в Україні 23–27 червня 2003 року було проведено засідання Наукового комітету НАТО. Головним питанням порядку денного засідання стало визначення пріоритетних напрямів співробітництва України з НАТО у сфері науки й технологій. Ця зустріч стала етапною у відносинах між Північноатлантичним альянсом та українською науковою спільнотою. В основі цих відносин лежить діяльність Робочої групи Україна-НАТО з наукового співробітництва й співробітництва в галузі навколишнього середовища, що проводить щорічні засідання в межах Комісії Україна-НАТО. Планування задля готовності до таких наслідків техногенних надзвичайних ситуацій, як Чорнобильська катастрофа, у сільському господарстві, водопостачанні та інших життєво важливих ресурсах є одним із головних напрямків співпраці. Саме в межах НАТО діє механізм взаємних консультацій та обміну досвідом з питань ядерної безпеки й фізичного захисту ядерних матеріалів. Питання ядерної безпеки є постійним на порядку денному Комітету оборонного планування НАТО.

Саме в межах співпраці з Альянсом здійснюється планування задля готовності до катастроф і цивільно-військове співробітництво, проводяться навчальні курси й семінари, спільні дослідження й консультації. Усе це має винятково важливе значення для подолання Чорнобильської аварії – катастрофи світового масштабу.

Співпраця з НАТО з Чорнобильського питання особлива тим, що Альянс як організація не визначає, кому насамперед потрібно надати допомогу в межах того чи іншого проекту. Країни-члени вирішують індивідуально чиї ініціативи вони воліють підтримувати й розвивати. Від країни, якій надається допомога, очікують політичного й адміністративного сприяння для вдалого запровадження нової ініціативи, а також фінансової та/або матеріально-технічної підтримки. Надаючи необхідні знання й досвід і запроваджуючи нові технології в різних країнах світу, НАТО надає унікальні ресурси для подолання наявних і відвернення майбутніх загроз.

Співпраця між Україною й НАТО в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій почалась у 1995 році, після великих злив і повеней на річках Уда й Донець у східній Україні. 1996 року Україна стала місцем першої зустрічі Ради планування на випадок надзвичайних ситуацій поза межами НАТО. У зв’язку з навчаннями “Карпатська безпека ’96” у Львові відбулося засідання Комітету цивільного захисту НАТО за участю країн-партнерів.

У грудні 1997 р. Україна й НАТО підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру й готовності до катастроф, засвідчивши, що цей напрям співпраці є одним з найпріоритетніших.

У 1998 р. під час повені на Закарпатті НАТО та країни РЄАП надали Україні вчасну допомогу, узгодивши проведення необхідних заходів з Відділом координації гуманітарних справ ООН. Для поліпшення готовності до надзвичайних ситуацій у цьому регіоні були проведені багатонаціональні навчання “Закарпаття – 2000”. Понад 300 учасників навчань від держав-членів НАТО й країн-партнерів спільно відпрацьовували дії під час операцій з ліквідації наслідків повеней у регіоні, який у ХХ ст. 13 разів зазнавав сильних катастроф.  Напрацьований досвід знадобився вже за рік, коли в березні    2001 р. рівень води перевищив максимальні позначки майже на 1,1 метра. У цій критичній ситуації Уряд України звернувся за допомогою до Північноатлантичного Альянсу. Євроатлантичний центр координації оперативно зреагував на стихійне лихо. Відгукнулося 20 країн-членів Ради Євроатлантичного Партнерства. Улітку 2008 р. допомога Альянсу також була незамінною, коли Прут і Дністер вийшли з берегів.

У межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (спільної програми НАТО, ОБСЄ, Програми навколишнього середовища ООН і Програми розвитку ООН) Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Крім України, у проекті задіяні Молдова й Румунія. Завдяки фінансуванню НАТО було встановлено автоматичні станції моніторингу стану якості та кількості води в цих річках.

Між МНС України та НАТО налагоджено безпосереднє співробітництво. Воно ґрунтується передусім на невійськовий аспектах. Міністерство здійснює співробітництво з НАТО завдяки виконанню відповідних заходів Індивідуальної програми партнерства та Робочого плану імплементації Хартії, встановлення прямих контактів з Директоратом НАТО з планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру, а також завдяки реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння в галузі планування  при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовності до катастроф між МНС України і НАТО.

Участь керівництва, підрозділів та окремих представників Міністерства в практичних заходах співробітництва з країнами НАТО позитивно впливає на фаховий рівень, дозволяє оволодіти спеціальними процедурами Альянсу та стандартами щодо планування, підготовки і проведення рятувальних операцій, сприяє поліпшенню взаємодії з країнами НАТО під час спільних дій у надзвичайних ситуаціях цивільного характеру.

Зрозуміло, що НАТО не може „скасувати” чи зменшити кількість стихійних лих або їхню руйнівну силу. Проте допомогти підвищити ефективність протипаводкового захисту, а також поліпшити систему прогнозування й моделювання можливих майбутніх надзвичайних ситуацій Альянсові під силу.

Військово-промисловий сектор є одним з екологічно найнебезпечніших чинників техногенної небезпеки. Наприкінці ХХ ст. на військові потреби у світі використовувалося приблизно 2 % території Землі, що майже в 2 рази більше, ніж 20 років тому. В Україні території, зайняті під військові об’єкти, охоплюють 15 % від загальної площі держави. Військова діяльність є одним із чинників техногенної безпеки, що становить найбільшу екологічну загрозу.

Розуміючи всю серйозність питання утилізації небезпечних боєприпасів, озброєнь і їхніх елементів і свою відповідальність, наша держава в міру своїх обмежених матеріальних можливостей вживає заходів для його вирішення. Зрозуміло, що власними зусиллями Україна не розв’яже цю проблему і за десятки років. Саме тому при розв’язанні цієї загальнонаціональної проблеми наша держава розраховує на міжнародну допомогу потужних організацій, які мають відповідні органи й матеріально-технічні можливості.

За рівнем небезпеки для населення й шкідливого впливу на навколишнє середовище найнебезпечнішими стають сховища й склади боєприпасів. Події в Артемівську (2003 р.), під Мелітополем (2004 р.), Новобогданівкою (2006 р.) і Харковом (2008 р.), які призвели до складних екологічних, економічних і соціальних наслідків, свідчать про кризову ситуацію, яка склалася на об’єктах військової діяльності – сховищах для зберігання зброї.

Аналізуючи нинішній стан процесу утилізації боєприпасів в Україні, варто зазначити, що лише, за офіційними даними Міноборони, на території країни міститься приблизно 1 млн. 400 тис. тонн боєприпасів, які зберігаються на понад 150 об’єктах стратегічного, оперативного й воєнного запасу. За іншими даними, реальна кількість боєприпасів на українській території сягає 2,5 млн. тонн. Усі вони вже в найближче десятиліття будуть потребувати повної утилізації. Легко підрахувати, що для того, щоб розв’язати цю проблему вчасно, необхідно щорічно утилізовуватиприблизно 250 тис. тонн. Потужності українських підприємств дозволяють, за різними оцінками, утилізувати від 50 до 230 тис. тонн боєприпасів. Однак рекордний річний сукупний показник утилізації за всю історію незалежної України становить дещо більше 30 тис. тонн. А, скажімо, у 2005 році було утилізовано лише 2 тис. тонн.

Для розв’язання проблеми утилізації боєприпасів розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2006 року № 501 було схвалено “Концепцію Державної програми утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання на  2006–2017 рр.”. Утилізація надлишкових боєприпасів, вибухових речовин, рідинних компонентів ракетного палива, озброєння й військової техніки здійснюється військовими частинами, підприємствами й організаціями Міністерства оборони України (державним замовником), Міністерства промислової політики України й Національним космічним агентством України (державними замовниками робіт зі створення й модернізації виробничих потужностей з утилізації боєприпасів) за кошти державного бюджету, а також із залученням фінансових ресурсів міжнародних організацій (НАТО, ЄС, ОБСЄ та інших). Наразі було визначено, що першочергова увага приділятиметься імплементації проектів, започаткованих у співпраці з Альянсом.

Підтримка зусиль України щодо знищення запасів мін, боєприпасів, легкої та стрілецької зброї здійснюється за допомогою двох проектів Трастового фонду Партнерства заради миру. Перший проект передбачав знешкодження впродовж 2002–2003 років 400 тис. протипіхотних мін на хімічному виробництві в Донецьку. Це було першим кроком на шляху до знищення запасів майже 7 мільйонів протипіхотних мін, що зберігаються в Україні. Другий проект, започаткований у 2005 році, передбачає знешкодження 133 тис. тонн звичайних боєприпасів, 1,5 мільйона одиниць легкого озброєння й 1000 переносних ракетно-зенітних комплексів. Із запланованою вартістю, що сягає приблизно 25 мільйонів євро, проект триватиме приблизно 12 років і стане найбільшим за своїми обсягами окремим подібним проектом з демілітаризації у світі.

Між Україною й Альянсом розвивається активна співпраця в галузі знищення меланжу – окису ракетного палива, що в минулому використовувалося країнами Варшавського договору, токсичної, корозійної й високо реактивної речовини, яка становить значну небезпеку для персоналу в місцях зберігання, здоров’я місцевих мешканців і навколишнього середовища. Навіть незначне потрапляння меланжу до атмосфери призводить до серйозних і незворотних наслідків для живих організмів. Оскільки його гранично дозволена концентрація 0,005 мг/л, навіть пари меланжу можуть виявитися вкрай шкідливими. Тривале перебування в меланжевій хмарі без костюма хімічного захисту смертельне.

Значний рівень корозії є добре задокументований на всіх оглянутих об’єктах зберігання меланжу. Ситуація дає всі підстави говорити про забруднення ґрунту й ґрунтових вод на багатьох об’єктах. Маловідомим є той факт, що 29 травня 2003 р. в Україні вже сталася серйозна техногенна аварія поблизу села Юліївка Запорізького району Запорізької області, яка спричинила значний витік меланжу.

Загалом існує два основні методи утилізації окису ракетного палива. Перший – це вторинна його переробка для подальшого використання. Другий – знищення шляхом крекінгу. Так чи інакше, меланж можна знищити або на місцях, куди буде спрямовано мобільні засоби, або в промислових умовах. Методи й способи залежать від специфічних умов певної країни.

Програма НАТО “Безпека через науку” виділила кошти для розроблення й виготовлення мобільного заводу з переробки меланжу, що зможе переробляти 5 т палива за 24 години. Під час демонстративної фази проекту було перероблено 100 т меланжу. Наразі утилізація меланжу здійснюється у Львівській області.

У цілому програма “Безпека через науку” опікується не лише ліквідацією екологічних наслідків військової діяльності. Програма є досить масштабною і спрямована на розвиток безпеки, стабільності й солідарності завдяки застосуванню наукових підходів для розв’язання глобальних проблем. Міжнародне співробітництво, створення мереж і розвиток потенціалу країни є засобами, які допомагають досягти цієї мети. Програма побудована так, щоб допомогти молодому поколінню науковців набути необхідного досвіду й узяти участь у практичних дослідженнях.

За програмою науковцям надаються гранти для співпраці над пріоритетними дослідницькими питаннями. Програма також допомагає фінансуванням у створенні базової комп’ютерної інфраструктури для наукових кіл у країнах-партнерах.

Незважаючи на те, що проблема утилізації боєприпасів і їхніх компонентів в Україні є комплексною, а її масштаб перетворює її розв’язання на один із пріоритетів зовнішньої політики держави, за останні 3–4 роки було досягнуто чималого прогресу в її розв’язанні. Зокрема, було розроблено державну політики у сфері утилізації та визначено головну державну структуру-замовника в цій сфері; започатковано залучення міжнародної експертної допомоги з підписанням відповідних міжнародно-правових документів; здійснюються практичні кроки, зокрема, довгострокові міжнародні проекти з утилізації з отриманням допомоги від кількох міжнародних організацій.

Сучасний екологічний стан нашої держави має неприховані загрози для національної безпеки: техногенну перевантаженість, негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів; необхідність подолання негативних наслідків воєнної та іншої екологічно небезпечної діяльності; недостатню ефективність утилізації токсичних й екологічно небезпечних відходів.

Під час соціологічного опитування, коли громадянам України запропонували відповісти на запитання: “Чи хочуть вони, щоб у разі якоїсь загрози, екологічного чи техногенного лиха нам допоміг Альянс, НАТО як інституція?” – майже 70 % відповіли ствердно. На жаль, надмірна політизація співробітництва з НАТО стала для України певним стримуючим чинником, який може негативно впливати на динаміку розвитку подальшого співробітництва у сфері врегулювання надзвичайних ситуацій. Великого значення в цьому контексті набуває широкомасштабна інформаційно-просвітницька робота, яка вже проводиться в Україні і має на меті роз’яснення практичних аспектів співробітництва Україна-НАТО, зокрема, й у сфері врегулювання наслідків надзвичайних ситуацій і подолання криз. Громадяни України мають нарешті дізнатися, якими можуть бути практичні результати від співробітництва з Організацією, що полягають у координації заходів на національному й міжнародному рівнях на випадок ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, удосконаленні взаємосумісності на рівні місцевих цивільних і військових рятувальних служб у разі виникнення терористичної загрози або катастрофи природного чи техногенного характеру.

Основні шляхи оптимізації екологічного співробітництва Україна-НАТО передбачають передусім проведення внутрішніх реформ. Міністерству з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи доцільно створити ефективну систему інформування й прогнозування для населення на випадок надзвичайних ситуацій. Міністерству освіти й науки потрібно більше уваги приділяти впровадженню екологічної освіти в середній і вищій школі, а на державному рівні необхідно виробити глибинну екологічну стратегію на основі новітніх технологій, наукової підтримки, вироблення й упровадження відповідної нормативно-правової бази та підготовки кадрів.

Джерело: 

ЕКОЛОГІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНА–НАТО http://vmv.kymu.edu.ua/v/09/17.htm